ЄС вимагає від нас прописати на рівні законів, якої якості в Україні має бути питна вода. Якщо прописати європейські стандарти для питної води в Україні, то це одразу по всій країні призведе до того, що в нас немає питної води, а лише технічна, — заступниця міністра охорони здоровʼя Марина Слободніченко в інтервʼю "Українським Новинам".
"У випадку такого сценарію, якщо споживач користується технічною водою, то він має сплачувати за неї меншу вартість.
Відтак, впадуть тарифи на воду, а значить будуть ненадходження до бюджету. Щоб привести у відповідність до європейських ці стандарти, потрібно не просто написати їх на папері, а реалізувати в країні.
І це велике питання. Скільки часу та коштів це потребує?
Це питання не одного року. І таких питань багато".
Війна чорною птахою принесла горе ще в одну родину нашої громади. На фронті, захищаючи Україну від російської навали, героїчно загинув наш земляк Олександр Миколайович ДВОРНИК.
Олександр народився 21 листопада 1974 року в місті Ніжин Чернігівської області. Згодом родина переїхала у село Боровківку (на той час Верхньодніпровського району Дніпропетровської області). Саме там Олександр закінчив 9 класів місцевої школи і пішов працювати у Вільногірськ на будівництво.
Після служби в армії повернувся до будівництва нашого міста, зокрема одним з останніх об'єктів, де він трудився, був будинок №15 по бульвару Миру. Працював слюсарем.
Коли для країни постала загроза від рф, без коливань пішов захищати батьківщину. У 2014-2015 роках брав участь в АТО, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність нашої держави.
Потім продовжив трудовий шлях на Вільногірському ГМК: на збагачувальній фабриці, у ЦВП, пульпонасосній станції. Останнім часом, перед широкомасштабним вторгненням росіян в Україну, працював бульдозеристом на ГТВ.
Як згадують друзі, рідні і колеги Олександра Миколайовича, він завжди любив людей, його також обожнювали малі і дорослі. Безкорисливий і чуйний, завжди готовий був ділитися з ближніми останнім. Знав сотні приказок, володів неабияким почуттям гумору.
З 24 лютого призваний першим відділом у м. Верхньодніпровськ Кам'янського РТЦК та СП на військову службу по мобілізації.
Солдат-сапер з позивним "Соколик", Олександр Миколайович ДВОРНИК пройшов великий і складний військовий шлях: боронив Український народ на Запорізькому і Херсонському напрямках, воював за Бахмут, за Лиман Донецької області.
29 жовтня 2024 року в результаті атаки ворожими FPV-дронами наш земляк загинув в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Загинув на полі бою, до останнього подиху залишаючись вірним сином свого народу, своєї землі.
Вільногірська міська рада від імені всієї територіальної громади висловлює щирі співчуття близьким Олександра Миколайовича: мамі Євдокії Степанівні, дружині Олені Миколаївні, доньці Анастасії, а також всім, хто знав нашого земляка, працював або воював пліч-о-пліч із ним.
Безмежна вдячність Героєві за захист, за врятовані життя.
У п'ятницю, 1 листопада, біля ПКіС "Металург" о 12:00 відбудеться церемонія прощання з Олександром Миколайовичем ДВОРНИКОМ. Запрошуємо мешканців громади провести воїна в останню дорогу та підтримати родину загиблого у скорботі.
Поховають земляка у Вільногірську на Алеї Слави міського кладовища.
Важкий шлях до миру, до нашої перемоги. У громаду прийшла скорботна звістка про загибель ще одного нашого земляка, вільногірця Ігоря Івановича КЛІЦЕНКА.
Народився Ігор у Вільногірську 22 серпня 1969 року. Навчався у середній школі №4. Все своє доросле життя працював на Вільногірському ГМК: на збагачувальній фабриці, потім у ЦГТТ (ГТВ).
Коли розпочалася широкомасштабна російська агресія проти України, Ігор Іванович вже 02 березня 2022 року був призваний першим відділом у м.Верхньодніпровськ Кам'янського РТЦК та СП Дніпропетровської області по мобілізації.
Молодший сержант Ігор КЛІЦЕНКО був водієм- механіком у славетній 17 танковій штурмовій бригаді. Брав участь у боях на Донеччині за Бахмут, Часів Яр, визволяв Херсон. Йому було 55. "Дєд", так називали його бойові побратими, був прикладом гідності, мужності, чуйності і фронтової дружби та взаємопідтримки.
19 жовтня 2024 року під час ведення бойових дій у населення у пункті Ольгівка Курської області рф наш земляк отримав поранення, несумісні з життям.
У воїна залишились: мама Валентина Семенівна, дружина Олена Геннадіївна, донька Анна, сестра Наталія. Не дочекався дідуся дворічний онучок...
Висловлюємо глибокі і щирі співчуття рідним і близьким, друзям, колегам по роботі, бойовим побратимам Ігоря Івановича.
Низький уклін землякові за стійкість і звитягу, за вірність рідній країні, за наш захист і наші життя.
Церемонія прощання з нашим воїном відбудеться 29 жовтня о 12:00 біля ПКіС "Металург". Давайте разом проведемо його в останню дорогу, підтримаємо родину у ці скорботні дні.
Поховають Ігоря Івановича КЛІЦЕНКА на Алеї Слави міського кладовища.
Сьогодні, 28 жовтня 2024 року, у Києві проходить церемонія прощання з нашим земляком, захисником України підполковником Збройних Сил України Олександром Миколайовичем ПОЙДОЮ.
За свої 60 років життя Олександр Миколайович пройшов гідний і героїчний шлях, про який повинні знати і пам’ятати люди.
Народився Олександр 30 березня 1964 року у м. Вільногірськ Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Навчався у Вільногірській середній школі №4, а потім – у місцевому ПТУ за спеціальністю «Машиніст екскаватора вугільної та гірничорудної промисловості».
Після армійської служби розпочав свою трудову діяльність помічником машиніста екскаватора на місцевому ГМК. Потім працював у Верхньодніпровському ремонтно-будівельному спеціалізованому управлінні, на Вільногірському заводі електровакуумного скла.
У Вільногірському гірничо-металургійному технікумі отримав спеціальність «Електрообладнання промислових підприємств та установ». Працював інженером відділу збуту у ТОВ «Вільногірське скло», інженером відділу маркетингу ТОВ «Хімтек» у Вільногірську.
Олександр Миколайович завжди був активним і небайдужим громадянином своєї держави. Тому частину свого життя присвятив суспільно-політичній діяльності. Обирався депутатом Мишуринрізької сільської ради, працював помічником-консультантом у двох народних депутатів Верховної Ради України третього та четвертого скликання.
У 2006 році був обраний депутатом Вільногірської міської ради V скликання. Працював на посаді секретаря ради.
Олександр Миколайович завжди мав власну думку, виступав за незалежну і суверенну Україну, за її свободу і територіальну цілісність. Наш земляк без сумнівів і коливань долучився до подій Помаранчевої революції, Революції Гідності (2013 рік – входив у склад VIIIАфганської сотні), брав участь у спецопераціях, в АТО, займався волонтерською діяльністю. Про це свідчать його друзі і бойові побратими. З 2017 року очолював Подільську районну в місті Києві громадську організацію інвалідів війни, Збройних Сил України та учасників бойових дій.
З 24 лютого 2022 року воював на бучанському напрямку, був важко поранений. Але це не зупинило його боротьбу. Після лікування і реабілітації він продовжив служити в територіальній обороні Києва. Має відомчі і державні нагороди.
На жаль, 25 жовтня 2024 року після тривалої хвороби Олександр Миколайович ПОЙДА відійшов у вічність.
До останньої хвилини життя він залишився вірним військовій присязі і громадянському обов’язку. Честь і слава землякові.
Міський голова Володимир ВАСИЛЕНКО від імені Вільногірської міської територіальної громади висловлює щирі співчуття мамі покійного Любові Самойлівні, братові Сергію Миколайовичу, дітям, онукам, друзям і колегам Олександра Миколайовича по роботі з приводу великої втрати.
У ці години родина, бойові побратими, громадськість прощаються з Олександром Миколайовичом ПОЙДОЮ, ще одним Героєм нашої держави, сином нашої вільної і волелюбної держави.
Його прах упокоїться на Берковецькому кладовищі м. Київ біля могили його бойової супутниці і дружини Лариси. Таким було бажання воїна.
ПАМ'ЯТАЄМО...
