БЄЛОУСОВ Григорій Миколайович 27.12.1975-10.09.2024
Наприкінці квітня у Гостомелі попрощалися з військовослужбовцем Григорієм Миколайовичем БЄЛОУСОВИМ, довоєнне життя якого було тісно пов’язане з Вільногірськом.
Він народився 27 грудня 1975 року в багатодітній родині на білоруській землі - у м. Слуцьк Мінської області. Ще юнаком приїхав у наше місто, влаштувався працювати майстром у місцеве професійно-технічне училище №4 (зараз - ДПТНЗ "Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти"), потім працював у відомчій воєнізованій охороні та на дільниці хлорування Вільногірського ГМК. Паралельно навчався у Дніпродзержинському хіміко-технологічному технікумі (зараз – ВСП «Технологічний фаховий коледж ДДТУ»). Григорій працював також вахтовим методом.
Григорій Миколайович завжди був у вирі суспільно-політичного життя міста, обирався депутатом Вільногірської міської ради. Працьовитий, принциповий, відкритий і впевнений у власних силах – таким він був по життю.
А ще дуже любив свою донечку Євгенію. Щоб забезпечити її майбутнє, працював на трьох роботах одночасно. Врешті-решт купив для неї житло в Гостомелі й сам влаштувався на роботу в один з оздоровчих комплексів, щоб бути поряд.
У долю багатьох співвітчизників повномасштабне вторгнення росії в Україну внесло свої корективи. Війна змусила Григорія Миколайовича рятувати доньку. Він вивіз її у Німеччину, а потім вони вирішили повернутися.
У квітні 2024 року Григорія Миколайовича БЄЛОУСОВА призвано до лав Збройних Сил України по мобілізації у 152-у єгерську бригаду імені Симона ПЕТЛЮРИ – підрозділ піхоти, який спеціалізується на веденні бойових дій у лісах та болотистій місцевості. Готувався очолити взвод. Він міг би залишитися вдома, адже раніше переніс важку операцію, не мав селезінки. Але його принциповість і обов’язковість відіграли й тут певну роль: «Якщо не я, то хто?».
Брав участь у бойових діях поблизу Михайлівки Покровського району Донецької області. У вересні 2024 року зник безвісти, пошуки довгий час були безрезультатними. І лише у квітні 2026 року за допомогою ДНК-експертизи вдалося встановити факт загибелі воїна.
Поховали захисника України 28 квітня 2026 року на Алеї Героїв у селищі Гостомель Бучанського району Київської області.
Щирі співчуття висловлюємо його рідним, друзям, колегам, побратимам. Світлий образ Григорія Миколайовича БЄЛОУСОВА - Воїна, Громадянина, Батька, назавжди залишиться в пам’яті нашої громади, всієї України.
Ще одна трагічна новина для нашої громади: 05 травня від гострої серцевої недостатності помер вільногірець, учасник бойових дій Ігор Юрійович ПОЛТАВСЬКИЙ. Про це повідомили його рідні та друзі. Про життєвий шлях земляка ми вирішили розповісти, щоб зберегти у пам’яті людській неспростовні факти героїчної боротьби нашого народу проти російських окупантів.
Ігор народився 20 червня 1970 року у Вільногірську. Після закінчення середньої школи №5 вивчився на ливарника в одному з професійно-технічних училищ м. Дніпродзержинська (нині – м. Кам’янське). Як і більшість юнаків того часу, пройшов армійську підготовку – служив у прикордонних військах. Згодом у Вільногірську народилася молода сім’я Полтавських, яка з радістю і любов’ю ростила трьох донечок.
З рідним містом пов’язана і вся трудова діяльність Ігоря Юрійовича. Його добре пам’ятають на гірничотранспортному виробництві Вільногірського гірничо-металургійного комбінату, де він працював помічником машиніста конвеєру, як добросовісного і відповідального працівника, доброзичливого та порядного колегу, надійного товариша.
24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян на нашу землю, доля багатьох співвітчизників докорінно змінилася. Мирні працівники взяли в руки зброю, стали на захист своєї батьківщини, своїх родин. Вже 05 березня 2022 року Ігор Юрійович ПОЛТАВСЬКИЙ добровільно став військовослужбовцем.
Служив у Державній спеціальній службі транспорту – спеціалізованому військовому формуванні у системі Міноборони України. Здійснював охорону об’єктів критичної і військової інфраструктури, мостів та логістичних шляхів, розмінування та будівництво військових об'єктів.
Під час служби важко захворів, а наприкінці 2024 року був демобілізований по інвалідності. До того ж, дружина вже мала інвалідність і потребувала піклування та підтримки.
Ще одна доля, ще одне життя, про яке варто пам’ятати. 07 травня 2026 року Ігоря Юрійовича поховали на кладовищі Вільногірська поряд із могилами його батьків.
Висловлюємо щирі співчуття дружині Наталі, донькам Юлі, Олі та Поліні, братові Руслану, всім, хто знав, працював і служив пліч-о-пліч з нашим земляком.
ДО УВАГИ МЕШКАНЦІВ МІСТА ! Повідомляємо про зміни у графіку збору та вивозу сміття 10 травня 2026р. За технічних причин збір та вивіз ТПВ за маршрутом №3 за адресами
вул. Центральна 45, 47б, 49, 49б
бульвар Миру 2, 6
вул. Молодіжна 24/2, 28, 32а, 34а, 38а
вул. Захисників України (Гагаріна) 4, 4а, 5, 6
ВІДБУВАТИМЕТЬСЯ НА ГОДИНУ ПІЗНІШЕ Дякуємо за розуміння та прохаємо не залишати сміття у дворах та у невстановлених місцях!
Завтра у Дніпрі оголосили день трауру за містянами, які загинули внаслідок російських атак у період з 25 квітня по 6 травня.
За словами мера Бориса Філатова, за цей час у місті загинули 14 людей. Міський голова також закликав дніпрян висловити думку, як надалі вшановувати пам’ять загиблих земляків.